Іранський філософ, природознавець, лікар, математик і поет, ібн Сіна жив у IV столітті ісламської ери, в епоху розквіту знань і наук при династії Абассидов. Він був придворним лікарем дайлемітскіх султанів, саманидских емірів, візиром в Хамадані. Він залишив багатющу творчу спадщину: понад 450 праць в 29 областях науки, з яких збереглося тільки 274. Життєвий шлях Біографія відомого вченого добре дійшла до наших днів, оскільки до 30 років ібн Сіна сам описував свій життєвий шлях, а потім цим зайнявся його учень Аль-Джузджані. Шейх Абу Аль-Раїс Шараф Аль-Мульк абу Аль-Хусейн ібн Абдаллах ібн Аль-Хасан ібн Сіна (980-1037), відомий в Європі як Авіценна, видатний лікар і філософ мусульманського світу, народився в селі Афшана поблизу Бухари (нинішній Узбекистан). Бухара була тоді славної столицею держави Саманідів. Тут будувалися розкішні мечеті, сюди з'їжджалися освічені люди - архітектори, поети, філософи, лікарі, місто славилося багатющою палацовою бібліотекою. Батько ібн Сіни був досить заможним чиновником, і незабаром сім'я переїхала до Бухари. З дитинства ібн Сіна був дуже здібним. Перші навички освіти були щеплені батьком. Якраз у той час розвиток ісламсько-арабської культури досяг свого піку, а арабська мова була загальноприйнятою мовою передачі знань. Ібн Сіна почав вивчення арабської мови у Абу Бакра Ахмада ібн Мухаммада Аль-Барки Аль-харизма. А до 10 років він уже знав напам'ять Коран і освоїв літературу. Пізніше він виявив інтерес до вивчення філософії, геометрії, математики та астрономії, і батько направив його в школу Махмуда Аль-Масси, де хлопчик був наймолодшим учнем. Але незабаром навіть самі дорослі слухачі школи приходили до нього радитися, хоча Хусейну виповнилося всього 12 років. Ібн Сіна також вивчав фікх - ісламське законодавство - і суфізм з Ісмаїлом Аль-Захід Аль-Бухарі. З 14 років ібн Сіна почав вчитися самостійно, оскільки він легко освоював всі дисципліни. Найважчим для нього виявилося знайомство з «Метафізикою» Аристотеля. В автобіографії він писав, що кілька разів прочитав цю працю, але не міг зрозуміти. У цьому завданні юнакові допомогла книга Аль-Фарабі з коментарями до «Метафізиці». Причому пізніше ібн Сіна також написав твір-коментар до «Метафізики», в якому висловив себе цілком самостійним мислителем і привернув увагу схоластиків. У підлітковому віці ібн Сіна серйозно захопився медициною, прочитав всі медичні трактати, які тільки були в Бухарі, почав відвідувати найважчих хворих. Припускають, що захопив його заняттями медициною відомий у ті часи лікар Абу Сахл Масіхі, послідовник прославлених лікарів старовини Гіппократа і Галена, автор книги «Емія, або Книга ста глав», яка для багатьох лікарів була тоді медичним підручником. Масіхі зробив величезний вплив на формування поглядів ібн Сіни. За успішне лікування самого еміра Бухари, ібн Сіна в 17 років був призначений особистим лікарем і візиром еміра, а також отримав право користуватися знаменитою бібліотекою при дворі. «Переді мною відкрилися ворота в такі глибини знання, про які я і не здогадувався», - говорив він. У 18 років юний лікар вже вступає в дискусії з питань астрономії, фізики, філософії з найбільшими вченими того часу, в тому числі з ученим-енциклопедистом Біруні. В цей же час у ібн Сіни з'являються учні. Через три роки вчений вже став автором декількох книг: енциклопедії з природничих наук, багатотомного медичного словника, книги з етики і 20-томної книги роз'яснення законів. Бухара доживала останні мирні дні. Держава розвалювалася на частини, незабаром столицю захопили караханіди - тюркські кочові племена. В 1002 році династія Саманідів розвалилася, місто було розграбоване, бібліотека згоріла ... Відразу після цих подій Ібн Сіна відправився в місто Ургенч, наукове життя якого концентрувалося навколо «Академії Мамуна», що об'єднувала відомих вчених. У цьому інтелектуальному середовищі ібн Сину почали називати «князем лікарів». Однак після шести років благополучного життя у 1008 році ібн Сіна відмовився вступити на службу до дайлемітского султана Махмуда Газневі, що стало для вченого початком багаторічних поневірянь. В 1015-1024 рр. вчений жив в Хамадані, поєднуючи наукову діяльність з активною участю в державних і політичних справах емірату. Успішно вилікувавши еміра Шамс ад-Тиск від важкої хвороби, ібн Сіна отримав посаду візира, але нажив ворогів у військових колах. І коли ті зажадали віддати вченого страти, емір відхилив вимогу, але вирішив змістити його з займаної посади і вислати за межі володінь. Але вже через сорок днів з еміром знову стався напад хвороби, тому він відшукав вченого і знову призначив візиром. Після смерті еміра, ібн Сіна спробував перейти на службу до правителя Ісфахана, але в результаті його на чотири місяці ув'язнили в темницю. Останні роки життя він провів в Ісфахані, служачи при дворі еміра Ала ат-Давла. Помер учений в поході еміра в Хамадані в п'ятницю, під час місяця Рамадан в 1037 році, і був похований там же. В іранському місті Хамадан був поставлений пам'ятник ібн Сіні 28 квітня 1954, а на наступний день був урочисто відкритий новий мавзолей вченого. Від філософії до медицини Ібн Сіна залишив по собі багату спадщину з наукових праць. Серед книг, написаних ученим, не тільки фундаментальні медичні трактати, а й книги з астрономії, хімії, математики, музики, геології, історії, коранічної екзегетики, філософські праці, книги з мовознавства та художні повісті. Багато які з них нам відомі - «Живий, син Божого Сторожа», «Трактат про птаха», «Саламан і Ібсал», «Повість про Юсуфа», а також праця з літературознавства «Про мистецтво поезії». Збереглися нечисленні вірші у формі рубаї. Наприклад: «Море слів потаємного сенсу повно, Цей сенс я читати навчився давно. Але коли роздумую про таємниці Всесвіту, Розумію, що мені їх прочитати не дано ». Фундаментальні філософські вчення ібн Сіни містить «Книга зцілення», обширну частину якої становить «Книга про душу». У «Книзі знань» вчений рідною мовою виклав свої філософські вчення. А «Книга вказівок і настанов» (філософські ідеї під впливом суфізму) підводить підсумки його філософських роздумів. Філософські твори містять також природно-наукові погляди, музично-теоретичні положення ібн Сіни. У 1025 він завершив найважливіший твір «Канон медицини» (Каnun fi'l Tibb), в головних рисах має багато спільного із системою Галена. Арабською мовою "Канон" був виданий повністю тільки один раз, в 1593 році в Римі, але існує безліч перекладів його на латинську мову. Найточнішим з них вважається переклад Племія (Львів, 1658). Але найперший переклад на латинську мову був здійснений в XII ст. і з того часу забезпечив ібн Сіні самодержавну владу протягом п'яти століть у всіх середньовічних медичних школах. «Канон» до кінця XVII століття залишався основним посібником не тільки для студентів, а й для лікарів. Крім анатомії людини, в «Каноні» викладено багато практичної інформації. У п'яти томах енциклопедії Ібн Сіна зіставив і детально розкрив все, що було до нього, медичні знання від Греції до Індії, узагальнені в одну працю. Перший том містить теорію: фізіологія, діагностика, анатомія, хірургія. У цій книзі представлені гострі і хронічні хвороби, внутрішні та шкірні, їх симптоми і способи лікування. У другому томі йдеться про прості ліки - в цілому їх майже вісімсот. Наприклад, коріння і кора багатьох дерев допомагають при хворобах. Два наступних томи описують хвороби людських органів, розповідають про способи лікування. Як лікувати переломи ребер, черепа, щелепи, носа, ключиці - про це теж розповідає Ібн Сіна. У п'ятому томі представлені складні ліки і даються рецепти їх приготування. Деякі з них складаються з 37 частин. Багато засобів дані з посиланням на стародавніх європейських і азіатських лікарів.
Деякі - вперше приготовані і випробувані Ібн Сіною. Уже тоді Ібн Сіна навів деякі косметичні поради і описав методи хірургічного лікування. Вчений, що розвинув вчення про причини хвороби, розрізняв причини зовнішні (спека, травма та ін), що передують (сприяють і призводять) і сполучні (властивості організму, що опосередковують дію зовнішніх хвороботворних причин). Цікаво, що Ібн Сіна підкреслював значення умов виникнення хвороби. Він писав, що «основне в мистецтві збереження здоров'я - це урівноважування необхідних чинників: 1) вибір їжі; 2) очищення від надлишків; 3) поліпшення того, що вдихається через ніс; 4) збереження статури; 5) врівноваженість натури; 6) врівноваженість фізичного і душевного руху; 7) пристосування одягу». Цілком новаторським є його підхід до афектів. Переказ розповідає, як йому вдалося визначити душевну причину тілесного виснаження одного юнака. Говорячи людині певний ряд слів, він фіксував щодо зміни його пульсу, які слова провокують афект, що викликав хворобу. Не виключають, що це був перший в історії випадок психодіагностики, причому його принцип передбачає подальший асоціативний експеримент, «детектор брехні» та інші подібні прийоми. Всесвітню популярність отримала також його медична поема, написана арабською мовою у віршах. Це, по суті, мініатюрний «Канон лікарської науки». «Канон медицини» Ібн Сіни є історичним документом. Хоч більшість знань, відомих сьогодні назвуть це помилками, його цінність - в узагальненні кращих світових знань, доступних у той час, в один систематизований текст. «Канон» дав майбутнім поколінням тему для переосмислення. Філософія буття Ібн Сіна багато в чому слідував Аристотелю в класифікації філософських наук. Однак вченого не без підстави називають «філософом буття», оскільки він розробив дуже оригінальне філософське вчення про буття. Слідом за Аль-Фарабі він поділяє буття на Необхідно-Суще, що існує завдяки собі, і Можливо-Суще, що існує завдяки іншому. Необхідно-Суще - духовна сутність, Бог - це не тільки гранична причина всіх інших сущих, а й особистість відповідно до теїстичного світорозуміння ісламу. Воно «добре», «чисте», «чистий розум», «чиста істина». Можливо-Суще - це природа і матеріальний світ. Ці два буття завжди перебувають у взаємозв'язку природи і духу. Дух вічний, значить і природа вічна. Таким чином, філософія вченого є об'єктивно-ідеалістичною. Однак у Ібн Сіни Необхідно-Суще буття не творить світ, всі речі матеріального світу як би закінчуються (виходять) з Єдиного початку. Багато уваги філософ приділив розробці проблем логіки, яку він визначає як науку, що вивчає істину, закони і форми думки і процес доказу. Цінним для історико-філософської думки є й теорія пізнання Ібн Сіни. Віддаючи данину своєму часу, він стверджував, що пізнання - це з'єднання душі з розумом. Ібн Сіна ділить людські розумові здібності на три групи: 1) здібності, властиві і людям, і рослинам (вегетативна група) - годування, зростання, репродукція; 2) здібності, властиві людям і тваринам, але роблять перевершеними над рослинами - здатність руху, розуміння і відчуття; 3) здібності, що перевершують людину над тваринами - активна здатність, керована практичною поведінкою людини і пізнавальна здатність, керована інтелектуальною поведінкою. Ібн Сіна називає їх інтелектом, але перша здатність вважається практичною, а друга - споглядальною. Кожна зі здібностей - це просто різні функції душі, яка має нематеріальну природу. Філософ каже: «коли вмирає і гниє тіло, душа звільняється, і стає досконалою в мудрості, доброті, знаннях, прагне до божественного світла. Охоплена божественою присутністю, душа знаходить спокій і чує поклик небесних створінь: «О душа, повернися зі світом до Господа, увійди поряд з моїми покірними слугами в рай». На думку Ібн Сіни, людина за своєю природою прагне до хорошого, але пристосовується до впливу навколишнього середовища, залежно від освіти, і змінюється. Філософ вважає, що всі моральні якості купуються, і у людини є можливість до того, як складеться характер, зберегти ці якості, і коли душа зіткнеться з поганими якостями, людина зможе протистояти їм, проявивши силу волі. Ібн Сіна вважає, що у людини є божественна і соціальна сутності. Оскільки люди створені Богом і не можуть жити в ізоляції, вони потребують суспільства для виживання, росту і освіти. Але суспільство повинне слідувати священним законам Бога, які передаються через пророків у вигляді божественних одкровень, тому що суспільство потребує людини, яка б регулювала би взаємини, і людини, яка видає закони. На пророка, на думку Ібн Сіни, покладаються закони і керування суспільством за допомогою божественних одкровень, при цьому необхідно, щоб ворота иджтихада (особисті інтерпретації ісламських законів) залишалися відкритими, щоб в наступних століттях допустити пришестя нових обставин і подій. Таким чином Ібн Сіна визначає необхідність вибору халіфа, на якого покладається контролювання додержання закону і керування народом. Оскільки пророк не залишив послідовників, вибір халіфа покладається на високоповажних людей. Щоб мати право керувати людьми, халіф, на думку Ібн Сіни, повинен володіти політичною владою, бути здатним, хоробрим, який вміє організовувати людей, знавцем священного закону. Світове значення Наукова та філософська спадщина Ібн Сіни є дуже важливою сполучною ланкою єдиної культурної традиції людства. Учений вніс нове в багато галузів наукової діяльності. Його трактати були надзвичайно популярні на Заході та Сході. Багато книг вченого пропали безслідно, загинули в пожежах. Про них ми знаємо лише з чуток. Деякі поховані в книгосховищах, лежать нерозібрані, і, можливо, людство їх ще відкриє. Ібн Сіна став героєм легенд, пісень, казок. У його честь Карл Лінней назвав рід рослин - Авіценна. У Таджикистані його ім'ям названі медичний університет і гірська вершина. У рідному місті Ібн Сіни відкрили музей на його честь. У Самарканді і Бухарі є вулиці названі на честь Ібн Сіни. У Бухарі в 1990 році відкрили медичний інститут і назвали ім'ям ученого. Ідеї Ібн Сіни про безкорисливе служіння Прекрасній Дамі, викладені в «Трактаті про любов», лягли в основу поезії мінезінгерів, трубадурів, а в кінці європейського середньовіччя породили концепцію любові Данте Аліг'єрі. Не випадково письменник згадує ім'я Ібн Сіни серед найвидатніших мислителів усіх часів і народів. Ібн Сіна, учений, одержимий дослідним духом. Він прагнув охопити всі галузі знань. Не дивно, що у вищих колах інтелектуалів він був прославленим ерудитом. До сьогодні всі пам'ятають його «крилаті» слова: «Я мислю, і це значить, що я існую».
Воно «добре», «чисте», «чистий розум», «чиста істина». Можливо-Суще - це природа і матеріальний світ. Ці два буття завжди перебувають у взаємозв'язку природи і духу. Дух вічний, значить і природа вічна. Таким чином, філософія вченого є об'єктивно-ідеалістичною. Однак у Ібн Сіни Необхідно-Суще буття не творить світ, всі речі матеріального світу як би закінчуються (виходять) з Єдиного початку. Багато уваги філософ приділив розробці проблем логіки, яку він визначає як науку, що вивчає істину, закони і форми думки і процес доказу. Цінним для історико-філософської думки є й теорія пізнання Ібн Сіни. Віддаючи данину своєму часу, він стверджував, що пізнання - це з'єднання душі з розумом. Ібн Сіна ділить людські розумові здібності на три групи: 1) здібності, властиві і людям, і рослинам (вегетативна група) - годування, зростання, репродукція; 2) здібності, властиві людям і тваринам, але роблять перевершеними над рослинами - здатність руху, розуміння і відчуття; 3) здібності, що перевершують людину над тваринами - активна здатність, керована практичною поведінкою людини і пізнавальна здатність, керована інтелектуальною поведінкою. Ібн Сіна називає їх інтелектом, але перша здатність вважається практичною, а друга - споглядальною. Кожна зі здібностей - це просто різні функції душі, яка має нематеріальну природу. Філософ каже: «коли вмирає і гниє тіло, душа звільняється, і стає досконалою в мудрості, доброті, знаннях, прагне до божественного світла. Охоплена божественою присутністю, душа знаходить спокій і чує поклик небесних створінь: «О душа, повернися зі світом до Господа, увійди поряд з моїми покірними слугами в рай». На думку Ібн Сіни, людина за своєю природою прагне до хорошого, але пристосовується до впливу навколишнього середовища, залежно від освіти, і змінюється. Філософ вважає, що всі моральні якості купуються, і у людини є можливість до того, як складеться характер, зберегти ці якості, і коли душа зіткнеться з поганими якостями, людина зможе протистояти їм, проявивши силу волі. Ібн Сіна вважає, що у людини є божественна і соціальна сутності. Оскільки люди створені Богом і не можуть жити в ізоляції, вони потребують суспільства для виживання, росту і освіти. Але суспільство повинне слідувати священним законам Бога, які передаються через пророків у вигляді божественних одкровень, тому що суспільство потребує людини, яка б регулювала би взаємини, і людини, яка видає закони. На пророка, на думку Ібн Сіни, покладаються закони і керування суспільством за допомогою божественних одкровень, при цьому необхідно, щоб ворота иджтихада (особисті інтерпретації ісламських законів) залишалися відкритими, щоб в наступних століттях допустити пришестя нових обставин і подій. Таким чином Ібн Сіна визначає необхідність вибору халіфа, на якого покладається контролювання додержання закону і керування народом. Оскільки пророк не залишив послідовників, вибір халіфа покладається на високоповажних людей. Щоб мати право керувати людьми, халіф, на думку Ібн Сіни, повинен володіти політичною владою, бути здатним, хоробрим, який вміє організовувати людей, знавцем священного закону. Світове значення Наукова та філософська спадщина Ібн Сіни є дуже важливою сполучною ланкою єдиної культурної традиції людства. Учений вніс нове в багато галузів наукової діяльності. Його трактати були надзвичайно популярні на Заході та Сході. Багато книг вченого пропали безслідно, загинули в пожежах. Про них ми знаємо лише з чуток. Деякі поховані в книгосховищах, лежать нерозібрані, і, можливо, людство їх ще відкриє. Ібн Сіна став героєм легенд, пісень, казок. У його честь Карл Лінней назвав рід рослин - Авіценна. У Таджикистані його ім'ям названі медичний університет і гірська вершина. У рідному місті Ібн Сіни відкрили музей на його честь. У Самарканді і Бухарі є вулиці названі на честь Ібн Сіни. У Бухарі в 1990 році відкрили медичний інститут і назвали ім'ям ученого. Ідеї Ібн Сіни про безкорисливе служіння Прекрасній Дамі, викладені в «Трактаті про любов», лягли в основу поезії мінезінгерів, трубадурів, а в кінці європейського середньовіччя породили концепцію любові Данте Аліг'єрі. Не випадково письменник згадує ім'я Ібн Сіни серед найвидатніших мислителів усіх часів і народів. Ібн Сіна, учений, одержимий дослідним духом. Він прагнув охопити всі галузі знань. Не дивно, що у вищих колах інтелектуалів він був прославленим ерудитом. До сьогодні всі пам'ятають його «крилаті» слова: «Я мислю, і це значить, що я існую».
