5 серпня 1844 недалеко від Харкова, в містечку Чугуєві народився хлопчик, який отримав ім'я Ілля. Він з'явився на світ у родині так званих «військових поселян», що в табелі про ранги перевищувало звання хіба що кріпака. Тим не менш, саме Іллі Юхимовичу Рєпіну належало стати одним з найбільш знаменитих російських художників, майстром портрета і майстром побутових та історичних сцен.

Розраховувати на гідну освіту Іллі Рєпіну не доводилося, а тому він став курсантом військової школи, поступив на відділення топографії. Тут вперше і проявився його художній талант і пристрасть до образотворчого мистецтва. Але Іллі не пощастило - відділення топографії при військовій школі було невдовзі закрито. Батько хлопчика поступився настійним проханням Іллі і влаштував сина учнем іконописця Бунакова.

Близько чотирьох років Ілля Рєпін працював в артілі Бунакова, займаючись іконописом і реставруючи стародавні іконостаси. Однак хотілося йому зовсім іншого. На церковних замовленнях він зібрав сто рублів і в 1863 році відправився в Петербург. Але спроба вступити до художню Академію провалилася - адже Ілля ніякого поняття не мав про класичний малюнку. Для того щоб заповнити цю прогалину, юний художник вирішив вступити в малювальну школу, в якій викладав І. Н. Крамськой. Крамськой незабаром звернув увагу на роботи талановитого юнака і якось запросив його в гості. З цього часу почалася дружба Рєпіна і Крамського, яка зіграла чималу роль у житті молодого живописця. Крамськой дав юнакові рекомендацію, і Іллю прийняли в академію мистецтв вільним слухачем.

Наприкінці першого року навчання Рєпін пише картину - і «Плач Єремії на руїнах Єрусалиму» отримує вищу оцінку, а Ілля стає студентом Академії. У вільний від навчання час він відвідував будинок Крамського, де вечорами збираються художники-передвижники. Вважається, що саме спілкування з передвижниками і визначило творче кредо Рєпіна.

Наприкінці Навесні 1870 року Рєпін і художник Ф. Васильєв відправляються на Волгу, пишуть етюди і роблять замальовки. За словами Рєпіна, він ще в 1868 році задумав велике полотно, але воно вимагало величезної і копіткої роботи. Ця праця Рєпін завершить в 1873 році і назве свою роботу «Бурлаки на Волзі». Публіка побачила картину у Відні, на всесвітній виставці і миттєво оцінила майстерність Рєпіна - художник отримав європейську популярність. «Бурлаків на Волзі» практично відразу купив російський великий князь для власного зібрання.

У 1871 році двадцятисемирічний Рєпін разом з дипломом про закінчення Академії отримує на конкурсі золоту медаль. Цієї нагороди він був удостоєний за написання картини за євангельським сюжетом «Воскресіння дочки Яіра». Велика золота медаль давала своєму власнику право шість років вчитися за кордоном з академічною стипендією.

Рік тому, у лютому Ілля Рєпін одружився з Вірою Олексіївні Шевцової, а навесні наступного року з дружиною і першою своєю дочкою Вірою, нарешті, виїхав за кордон в якості пенсіонера Академії мистецтв. Майже три роки сім'я Рєпіних прожила в Парижі. Ілля Юхимович не дуже жалував так зване сучасне мистецтво, а в своєму листі Стасову вказав, що вчитися російською художникам у столиці Франції майже нема чому - через інших завдань і зовсім іншого світогляду. Тим не менш, він дуже багато працює, малюючи вуличні сцени, безліч етюдів в паризьких передмістях, пише портрети і виконує картину великого формату «Паризьке кафе». Одна з останніх робіт Рєпіна в Парижі - поясний портрет його дружини, Віри Олексіївни.

Рєпіна повертаються в Росію в 1876 році. Тут художник відразу ж пише груповий портрет «На дернової лаві». Його колега по цеху, І. Е. Грабарь, відгукнувся про цю картину як про блискучу за майстерністю, свіжою і соковитою, однією з кращих пейзажних робіт Іллі Рєпіна. У наступному році Рєпін разом зі своєю родиною вирушає в рідні місця - місто Чугуїв. Тут він робить серію етюдів, в якій особливо виділяються «Мужичок з боязких» і «Протодиякон». Портрет «Протодиякон» Рєпін виставив в 1878 році на Шостий виставці передвижників.

Тут же, в Чугуєві Рєпін задумав велике полотно «Хресний хід у Курській губернії». Для цієї картини він дуже ретельно відбирав типажі, зробив безліч начерків і замальовок, і художнику вдалося зобразити натовп з людей різних станів, об'єднаних духом звершення релігійного обряду. При цьому опрацьовані були абсолютно всі деталі. На батьківщині Рєпін написав і першу картину, присвячену революційної тематики - «Під конвоєм». До цієї теми Рєпін звернеться ще не раз і практично завжди, так само, як і в «Арешт пропагандиста», герой буде самотній серед людей, заради яких він віддає свою свободу.

Літо 1878 року Рєпін провели у Мамонтових, в Абрамцеві. Художник не раз ще буде приїжджати до Мамонтовим, писати етюди, натюрморти, пейзажі і буквально говорять портрети Мамонтова і його дружини. Після переїзду до Москви Ілля Юхимович проявляє великий інтерес до російської історії. Він пише картину «Ратник XVII століття» і майже відразу ж велике полотно «Царівна Софія Олексіївна в Новодівичому монастирі». Обидві ці роботи Рєпін створив в 1879 році. Як не дивно, а думки друзів про останній картині Рєпіна цього періоду розійшлися. Якщо Крамськой повністю схвалював творіння художника, то Стасов заявив, що подібна робота не може бути властива даруванню Рєпіна, так як Ілля Юхимович пише лише дійсність.

Наступні роки художник, в основному, малює портрети на замовлення, а влітку працює на природі. Крім того, він збирає матеріал для своїх великих картин. У 1885 році Рєпін завершує роботу над однією зі своїх найвідоміших картин - «Іван Грозний і син його Іван». Ця картина справила буквально фурор. Подібне ставлення було особливо приємно Іллі Юхимовичу тому, що першими картину побачили Менделєєв і його дружина. Вони довго стояли мовчки, вражені задумом автора і виконанням творчої думки, а потім кинулися вітати Рєпіна з величезною перемогою. Проте «Іван Грозний» піддався нападкам консервативно налаштованої частини російського суспільства. Приміром, Побєдоносцев, в той час обіймав посаду прокурора найсвятішого Синоду, доповів імператору Олександру III, що картина Рєпіна ображає урядове почуття у дуже багатьох людей. Картину «Іван Грозний і син його Іван» для своєї галереї придбав Третьяков, але за усним наказом імператора змушений був тримати її в буквальному сенсі під замком, не виставляючи. Лише в 1913 році цей шедевр змогли побачити глядачі.

За словами самого Рєпіна, дуже важко йшла в нього робота над полотном «Запорожці, що складають листа турецькому султану». Художник працював над нею з 1878 по 1891 роки. У якомусь сенсі, створюючи цей складний багатофігурні твір, він навіть не сподівався його закінчити і один час навіть «закрив картину». Публіка побачила «Запорожців» на ювілейній виставці Іллі Рєпіна в 1891 році. Картина була сприйнята дуже захоплено і куплена за немислимо високу ціну. Тридцять п'ять тисяч рублів - гігантська сума на той час! - Заплатив за картину сам імператор Олександр III.

Кінець вісімдесятих років століття став виключно важким для Рєпіна. У 1887 році він розлучається з дружиною. Сина Юрія і молодшу доньку Таню забирає мати, а з Рєпіним залишаються старші його дочки - Надя і Віра. В цей же час Ілля Юхимович посварився і з передвижниками, звинувативши їх у бюрократизмі. І хоча в наступному році він повернувся в товариство, але через два роки остаточно покинув передвижників на знак протесту проти змін у Статуті товариства. В результаті таких переживань і творчого перенапруги здоров'я художника похитнулося, а в його душі оселилася туга. Він майже не може працювати, і лише небажання залишати після себе незакінчені полотна примушує Рєпіна братися за пензель.

Гроші, отримані за «Запорожців» з казни, дозволили йому придбати маєток Здравнево, розташоване на Західній Двіні (Вітебська губернія). Деякий час Ілля Юхимович захоплено прилаштовував до будинку майстерню і займався господарськими справами. Відчувши себе досить відпочив, в 1892 році він пише «Осінній букет» - чудовий портрет своєї старшої дочки Віри, а також знімає у фарбах дочка Надію з рушницею і в мисливському костюмі.

У 1899 році Ілля Юхимович Рєпін одружився знову - цього разу на Наталі Борисівні Нордман-Сєвєрова. На її ім'я художник набуває землю у фінському селищі Куоккала і будує там садибу, названу ним «Пенати». Пізніше поруч з цим маєтком виросте ціле селище російських літераторів і художників. Наталя Борисівна мала досить владним характером, який поставила на службу чоловікові - вона так організувала порядок життя в «Пенатах», щоб Рєпін міг спокійно та плідно працювати. Лише зрідка Ілля Юхимович виїздив у свою петербурзьку майстерню, а весь інший час жив у «Пенатах». Кожну середу в будинок його приїжджали гості. Саме тут Горький і Андрєєв читали присутніх свої твори, тут любили бувати Павлов і Бехтерев, і з задоволенням співав Федір Шаляпін.

У 1901 році Рєпін готує до роботи воістину гігантський полотно - 8,5 метра на 4,6. За допомогою своїх учнів Кустодієва і Куликова Ілля Юхимович приступає до роботи над «Урочистим засіданням Державної ради». Кілька років триває робота, а основний задум картини змінюється неодноразово, і лише поступово полотно набуває того вигляду, в якому його побачило суспільство.

Жовтнева революція 1917 року стала причиною того, що Фінляндія разом з селищем Куоккала відокремилася від Росії, ставши незалежною, і Рєпін не повернувся більше на батьківщину. Його мучила ностальгія, але художник захоплювався Фінляндією та її природою. Рєпін був добре знайомий з поетом Ейно Лейно, художником Альбертом Едельфельтом та іншими діячами культури Фінляндії. У 1919 році Ілля Юхимович зробив воістину королівський подарунок суспільству фінських художників - він передав їм двадцять три роботи російських живописців і сім власних картин. Ці картини поклали початок знаменитої колекції Рєпіна «Атенеум». У 1920 році Ілля Юхимович був обраний фінськими художники в почесні члени фінського Товариства художників.

Рєпін помер 29 вересня 1930 року. За його заповітом тіло художника поховали в парку «Пенати», недалеко від будинку художника й пагорба, який він називав «Чугуєва гірка». Можна сказати, що він упокоївся між своєю батьківщиною і улюбленим будинком...