Володимир Миколайович Сосюра (25 грудня 1897 (6 січня 1898), Дебальцеве, Російська імперія — 8 січня 1965, Київ, УРСР, СРСР)— український письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота», козак Армії УНР. Належав до ряду літературних організацій того періоду — «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін.
Дитинство і юність
Володимир Миколайович Сосюра народився на станції Дебальцеве. Мати — із Кам’яного Броду (Луганськ). Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Батько, за словами самого поета, мав французьке коріння. Мати поета — Антоніна Дмитрівна Локотош (за походженням сербка) — колишня робітниця Луганського патронного заводу, займалася переважно хатнім господарством.
У 1909–1911 роках працював на содовому заводі міста Верхнього (більш відоме як Третя Рота, нині у складі Лисичанська) в бондарському цеху,телефоністом, чорноробом. З 1911 до 1918 рік навчався в двокласному міністерському училищі м. Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізниці, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу (м. Верхнє). Володимир Сосюра брав участь в Українській революції, спершу в армії УНР, пізніше в Червоній армії.
“В останні роки чомусь сором’язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди.” - Ярослав Тинченко.
По закінченні громадянської війни вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922–1923) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти(1923–1925); належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.
Ранній період літературної творчості
Перший вірш (російською мовою) надрукував 1917. В архівах збереглися недруковані вірші Сосюри (українською мовою), писані за його перебування в Армії УНР, але перша збірка «Поезії» вийшла 1921, а раптову славу принесла йому революційно-романтична поема «Червона зима» (1922), визнана за найвидатніший зразок поетичного епосу громадянської війни в Україні. Цій темі Сосюра присвятив і багато інших творів, в яких органічно поєднується інтимне з громадським і загально-людським: збірка «Місто» (1924), «Сніги» (1925), «Золоті шуліки» (1927) і низка інших. 21 липня 1921 року в Харкові відбулися перші збори молодих українських письменників, на зборах читали свої твори В. Сосюра, Степовий, Грицько, Г. Журба, М. Йогансен.Уже в перших збірках Сосюра виявив себе найсильнішим ліриком в українській поезії своєї доби. Його співучі й повні незглибної ліричної стихії поезії вражають задушевністю, революційним запалом і пристрастю інтимних почувань. Основні джерела, якими живилася лірика Сосюри (народна творчість, Тарас Шевченко і пізніші лірики), перетопилися в його поезії на оригінальний стиль, позначений класичною простотою вірша, співучістю і романтичним піднесенням. Починаючи вже з раннього періоду творчості, в поезії Сосюри знайшли відображення і суперечності його доби: типова для українського інтелігента 20-их років неможливість поєднати відданість більшовицькій революції з почуттям національного обов’язку: поема про внутрішнє роздвоєння («комунар і націоналіст») «Два Володьки» (1930), відразу по виході заборонена збірка «Серце» (1931). Попри заборони, у творчості Сосюри того часу потужно пробивається мотив українського патріотизму (недрукована поема «Махно», відома лише в уривках «Мазепа», 1930).
Пізня творчість
На початку 30-их років це призвело Сосюру до конфлікту з комуністичною партією, членом якої він був з 1920. На тлі голодної смерті мільйонів українських селян, і репресій та розстрілів діячів української культури за постишевщини це довело Сосюру до межі психічного розладу. Попри ці несприятливі обставини, у 1930-их роках Сосюра, поруч з будівничою тематикою (типовий «Дніпрельстан» ще з 1926), майже єдиний в Україні культивував інтимну, любовну лірику: «Червоні троянди» (1932), «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939), «Журавлі прилетіли» (1940) та інші. 1942 — 44 Сосюра воєнний кореспондент. З того часу збірки: «Під гул кривавий» (1942), «В годину гніву» (1942), поема «Олег Кошовий» (1943) та інші. З повоєнних збірок визначніші: «Зелений світ» (1949), «Солов’їні далі» (1956), «Так ніхто не кохав» (1960). Помітне місце в творчості Сосюри посідають також ширші епічні полотна: поеми «1871» (1923), «Залізниця». (1924). віршований роман «Тарас Трясило» (1926).
Особисте життя
Офіційно Володимир Сосюра був одружений двічі.
Вперше одружився в 1922 році. Його перша дружина — Віра Каперівна Берзіна, колишній політрук червоноармійського ескадрону, студентка, як і він сам, у повоєнному Харкові. Їй він присвятив поему «Робфаківка». Причиною розлучення стали шовіністичні погляди дружини:
- Ми з тобою зійшлися в маю,
- ще не знав я, що значить ідея.
- Ти й тоді Україну мою
- не любила, сміялася з неї.
Від першого шлюбу в нього було двоє синів – Олег і Микола.
Вдруге Сосюра одружився в 1931 з Даниловою Марією Гаврилівною. Вона була на 12 років молодшою, закінчила балетну школу в Києві. 15 січня 1932 року в них народився син Володимир.
У 1949 р. Марію Сосюру заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану. Та коли через п’ять років Марія Гаврилівна повертається, вони ще раз беруть шлюб.
Останні роки життя
У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією, але в 1951 він знову зазнав гострих нападів критики, приводом до чого була стаття в газеті «Правда», яка обвинувачувала Сосюру у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну», написану 1944 р. За таких обставин, незважаючи на велику продуктивність (понад 40 збірок поезій), творчі досягнення Сосюри були значно нижчі від його можливостей.[Джерело?]
Збірні видання творів Сосюри: «Поезії в 3 томах» (1929–1930), «Твори в 3 томах» (1957–1958), «Твори в 10 томах» (1970–1972).
У 1937–1957 рр. мешкав у Києві в будинку письменників Роліт, з 1957 р. — в будинку на вул. М. Коцюбинського, 2, де йому встановлено пам’ятну дошку.
Помер 8 січня 1965 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі (надгробний пам’ятник — граніт; скульптор О. О. Банников; встановлений у 1968 році).
Творчий доробок
2007 року українські літературознавці випадково знайшли невідомий доти вірш Володимира Сосюри у газеті «Селянська громада» від 3 серпня 1919 року під назвою «Останній бій».
Романи
- Третя Рота (1926-30; 1942; осінь 1959 — весна 1960)
- Червоногвардієць (1937-40; віршований роман)
Вірші
- Білі акації будуть цвісти
- Васильки
- Весняний сад
- Вода десь точить білий камінь
- Ганна Іванівна
- Гей, рум’яні мої небокраї
- Дніпрельстан
- До брата
- Іще не скресла крига на Дніпрі
- Зима
- Коли потяг у даль загуркоче (аудіофайл, голос В. Сосюри)
- Коли світало
- Люблю весну, та хто її не любить
- Любіть Україну (1944)
- Літо
- Марії
- Осінь
- Солов’їні далі
- Степ
- Так ніхто не кохав
- Третя рота (Павлу Безпощадному)
- Учитель
- Хлопчик
- Хто в рідному краї тепло здобуває
- Шахти, терикони
- Я пам’ятаю
- Як я люблю тебе, мій краю вугляний
Поеми
- 1917 рік (1921)
- Віра (1923)
- Вітчизна (1949)
- Володька (лютий 1943)
- Вчителька (1928–1929)
- Галичанка (1931)
- ДПУ
- Заводянка (1927)
- Залізниця (1923–1924; епопея з п’яти поем)
- Мазепа
- Махно
- Минуле (1930)
- Оксана (1922)
- Розгром
- Розстріляне безсмертя (1960)
- Студентка (1947)
- Червона зима
Слова пісень
- Пісня про Якіра (музика Пилипа Козицького)
Вшанування пам’яті
- На батьківщині поета у м. Сіверську працює меморіальний музей.
- Пам’ятник Володимиру Сосюрі (Лисичанськ)
- 100-річчю від дня народження Володимира Сосюри присвячена Пам’ятна монета НБУ номіналом у 2 гривні.
- У 1998 р. випущена марка України із зображенням Володимира Сосюри.
- Життю і творчої діяльності В. Сосюри присвячені: документальний фільм «Володимир Сосюра» (1971, реж. В. Кіслов), відеострічка «Володимир Сосюра» (1993)[7], а також документальний фільм «Так ніхто не кохав» (2008, част. 1, 2) з телевізійного циклу «Гра долі» (реж. В. Образ, студія ВІАТЕЛ).
