Аристо́тель  (384 до н. е. — 322 до н. е.) — 

давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.

Аристотель народився в м. Стагіра. У 367 до н. е. — 347 до н. е. вчився в академії Платона в Афінах, у 343 до н. е. — 335 до н. е. був вихователем сина царя Македонії Філіппа — Александра. У 335 до н. е. повернувся в Афіни, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Серед його творів — «Нікомахова етика», перша «Поетика».
Дитинство і юність

Аристотель народився в Стагірі, грецькій колонії, недалеко від Афонської гори, в 384 р. до нашої ери. Тому отримав прозвисько «Стагіріт». Батька Аристотеля звали Нікомах, він був лікарем при дворі македонського царя Амінти III. Нікомах походив із родини лікарів, в якій лікарське мистецтво передавалося з покоління в покоління. Батько був першим наставником Аристотеля. Вже в дитинстві Аристотель познайомився з Філіпом, майбутнім батьком Александра Македонського, що зіграло не останню роль в його майбутньому призначенні вихователем Александра.

У 369 році до н.е. Аристотель лишився без батьків. Опікуном юного філософа став Проксен (згодом Аристотель тепло відзивався про нього, а коли Проксен помер, усиновив його сина Ніканора). Під керівництвом свого опікуна Аристотель вивчав рослини і тварин, що в майбутньому розвинулося в окрему роботу «Про виникнення тварин».

Юнацькі роки Аристотеля довелися на час початку розквіту Македонії. Аристотель здобув грецьку освіту і був носієм цієї мови, він симпатизував демократичному образу правління, але водночас він був підданим македонського правителя. Ця суперечність зіграє певну роль в його долі.
[ред.] Три періоди творчої діяльності

Хронологічно творча діяльність Аристотеля поділяється на три періоди:

1. перший афінський період — з 367 р. до н.е., коли він прибув в Афіни й став слухачем "Академії" Платона, де пробув 20 років;
2. другий період — «роки мандрів» (347-334 р. до н.е.);
3. другий афінський період — епоха Лікея.

У 334 р. до н. е. Аристотель знову в Афінах. Він відкриває тут філософську школу – Лікей, у якій училися кілька сотень його учнів і послідовників.
[ред.] Погляди Аристотеля

Аристотель вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу. Зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив ряд глибоких спостережень. У фізичних трактатах «Фізика», «Про походження і знищення», «Про небо», «Про метеорологічні питання», «Механіка» і інших виклав свої уявлення про природу і рух. Фізика в нього в своїй основі умоглядна. Первинними якостями матерії він вважав дві пари протилежностей «тепле — холодне» і «сухе — вологе», основними (нижчими) елементами, чи стихіями, — землю, повітря, воду і вогонь (своєрідна «система елементів»), що є різними комбінаціями первинних якостей; з'єднанню холодного із сухим відповідає земля, холодного з вологим — вода, теплого із сухим — вогонь. П'ятим, найбільш зробленим елементом вважав ефір.

Погляди на світ виклав у своїй космології, що панувала в науці до М. Коперника. За Аристотелем, Всесвіт складається з ряду концентричних кришталевих сфер, що рухаються з різними швидкостями і приводяться в рух крайньою сферою нерухомих зірок; у центрі Всесвіту розташована нерухома Земля, навколо якої по концентричних колах обертаються планети. Область між орбітою Місяця і Землі (так званий підмісячний світ) є областю безладних нерівномірних рухів, а всі тіла в ній складаються з чотирьох нижчих елементів: землі, води, повітря і вогню. Земля, як найважчий елемент, займає центральне місце, над нею послідовно розміщаються оболонки води, повітря і вогню. Область між орбітою Місяця і крайньою сферою нерухомих зірок (так званий надмісячний світ) є областю вічних рівномірних рухів, а самі зірки складаються з п'ятого елемента — ефіру. Дослідження Аристотеля відносяться також до механіки, акустики й оптики. Зокрема, звук пояснював «струшенням» повітря звучним тілом, луну — відбиванням звуку, виступав проти деяких теорій Евкліда.

Фізика Аристотеля, заснована на принципі доцільності природи, хоча і містила окремі правильні положення, разом з тим відкидала прогресивні ідеї геліоцентризму.

Товариські відносини між Платоном і Аристотелем, як між добрим учителем і здібним учнем, не заважали Аристотелеві критично відноситись до слів учителя. Звідси пішла легендарна фраза: «Платон мені друг, але істина дорожча».

Аристотель жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких держав-міст досягла найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами Александра Македонського далеко за межі Балканського півострова. Культура Еллади проникає в Єгипет, Персію, Межиріччя Тигру і Євфрату, Середню Азію та Індію.

На долю Аристотеля випала місія підвести підсумок досягнень учених і філософів античної Греції і, узагальнивши їх працю, передати наступним поколінням. Тільки його геній був здатним виконати це титанічне завдання. Він був одним із великих енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології…

Великий філософ Аристотель у житті був малоприємною і різкою людиною. Тому, коли помер Александр Македонський — його вихованець і покровитель, — Аристотель зрозумів, що його може спіткати доля філософа Сократа, засудженого афінянами на смерть. Випереджуючи таку подію, Аристотель поспішив втекти з Афін. «Хочу позбавити афінян нового злочину проти філософії», — пояснив він друзям причину своєї втечі.
[ред.] Метод пізнання

В Аристотелевій «фізиці» нема ні математичних формул, ні описів дослідів і приладів. Аристотель приходить до тих чи інших висновків шляхом міркувань, установлення логічних протиріч у висновках, що випливають з тих чи інших припущень. Такий метод, метод діалектики і логіки, був у великому ході в древніх мислителів. Сократ, висуваючи ті чи інші положення, ставив питання, придумував відповіді, зіставляв ці відповіді і показував логічну суперечливість тих чи інших відповідей, що здаються на перший погляд очевидними. Тим самим він доводив їхню неправильність, абсурдність.
[ред.] Філософія Аристотеля
Платон і Аристотель (справа), центральний фрагмент фрески Рафаеля Афінська школа. Аристотель, тримаючи свою Нікомахову етику, вказує на землю, що відображає його віру в пізнання через емпіричне спостереження і досвід, в той час як Платон вказує на небеса, що відображає його віру в Форму (Ідею).

Довгі роки (366—357) він пробув в академії як учень та викладач, але по смерті Платона залишив Атени та подався до Малої Азії, а потім зробився вихователем наступника македонського трону, Александра (пізніше «Великого»). Закінчивши виховну працю, Аристотель повернувся до Афін, де заснував власну вищу школу — «ліцей» (чи лікей, також «перипатетична» школа), де працював від 333 до 322 р., до смерті. Вже в раніші роки свого життя Аристотель писав діалоги. В ліцеї Аристотель почав писати трактати, або замітки для власних викладів, які видано щойно по його смерті (можливо, що серед них є й записки його викладів, писані слухачами). З діалогів залишилися лише уривки, з пізніших творів страчена лише частина.

Аристотель був ученим універсальним: він залишив трактати з галузі логіки та теорії поезії, з зоології та фізіології, з астрономії та історії права.

1. Великі досягнення має Аристотель в галузі логіки. За понад 2 тис. років дуже мало змінили в його теоріях, хоч було чимало спроб реформ логіки. Аристотель зводить у систематичну єдність логічні теорії попередників та додає до них теорію доказу («силогізм»), теорію викладу («топіка») тощо. Окремий твір присвячує Аристотель найвищим поняттям, яким є підрядні усі інші. Цих «категорій» є десять:

1. субстанція (усія),
2. кількість,
3. якість,
4. відношення (реляція)
5. місце
6. час
7. положення
8. посідання (габітус)
9. діяння або чинність, активність
10. терпіння, пасивне приймання ззовні.

Аристотель подає також перший (дуже загальний) поділ наук (теоретичних, практичних та поетичних —"технічних"). Значення пізнання в людському житті на погляд Аристотеля є дуже велике — людина від природи прагне до пізнання. Пізнання («теорія» в грецькій мові є наглядання, неабстрактне мислення) є найвища ціль життя, пізнання — божественна форма життя людини.
В пізнанні Аристотель розрізняє різні ступені:

1. практичне вміння («техне»), що, розуміється, базується на знатті про об'єкти, на які спрямована практична чинність;
2. розумування («фронезіс»);
3. наука;
4. мудрість («софія»);
5. розум («нус»), що є продуктивна сила пізнання.

2.В уривчастих трактатах обговорює Аристотель загальні проблеми теорії буття. Ці практики дістали випадкову назву «метафізики», де уміщено було їх у збірки творів Аристотеля поза («мета») фізикою. Переглядаючи всі різноманітні питання, що Аристотель їх освітлює в «метафізиці», можемо сказати, що маємо тут справу з уявленням про те, що буття піднімається в кожній сфері ступенями «догори». Аристотель ще менше, аніж Платон закінчив «систему філософії» (як не зробила цього й більшість визначних філософів); тому ми можемо лише на кількох прикладах з'ясувати характер його філософічних поглядів. Як Платон розрізняє матеріальний, смисловий світ та правдиве ідеальне буття, так Аристотель протиставляє «матерію» та «форму» (по грецьки «морфе» — пор. слово «морфологія»); так само протиставляє він і «матерію» та «ціль» («телос» — пор. слово «теологія») в кожній речі. Важливе є і розрізнення типів причин у Аристотеля — в кожній речі, що постає, маємо чинні: 1. причину матеріальну, 2. причину формальну, 3. причину чинну, 4. причину кінцеву, або цільову («кавза фіналіс»), Аристотель пояснює цей розподіл, на прикладах, взятих з галузі природи та мистецтва.

3. «Фізика» Аристотеля, система світу в його уявленні, є підсумок античної науки і в основі своїй протрималася 1500 років. Якщо пізніше вона може й затримувала розвиток науки, то винен в цьому не Аристотель, — в перші часи вона була найновішою системою поглядів на світ. Світ Аристотель уважає обмеженим, в центрі стоїть земля. (Були в античності й теорії геліоцентричні, що припускали, що Земля рухається навколо Сонця, як це думали деякі піфагорейці, але цій теорії суперечили відомі тоді факти — нпр. відсутність паралаксу зір). Світ складається з чотирьох елементів (земля, вода, повітря, вогонь), з яких має своє природне місце в космосі (від центру в тім порядку, як перераховано вище). Рухи тіл, нпр. той факт, що важкі тіла падають, а легкі піднімаються догори, з'ясовується в тенденції елементів прийти до своїх природних сфер, інші рухи повстають під впливом сил. Поза межами «земного» («підмісячного») світу знаходяться планети (сім, рахуючи також Сонце та Місяць) і зорі. Вони всі рухаються шляхами, що є складеними комбінаціями кіл («опіцикли», 55 різних рухів). Рухи планет походять від постійної чинності «першого рухача», Бога. Ці уявлення, власне, є енциклопедією тодішнього знання, його, щоправда, Аристотель освітлює з певного філософічного пункту. Більше нового додає він у філософічному освітленні загальних питань: проблеми руху та зміни в «фізиці» (книзі під цією назвою).

4. Час і рух. Аристотель говорить: „Оскільки будь-який рух відбувається у час і, і у будь-який час може відбуватися рух, і так далі все рухоме може рухатися скоріше або повільніше, то у будь-який час відбуватиметься і більш швидкий і більш повільний рух. Якщо це так, то і час повинен бути безперервним”.
[ред.] Аристотель в УРЕ
Ambox outdated serious.svg
Дана стаття чи розділ містить застарілі чи неактуальні дані.
Матеріал може потребувати доповнення чи випралення.
Будь ласка, відредагуйте статтю чи помістіть Ваші зауваження на сторінку обговорення.

Аристотель ('Αριστοτελης; 384—322 до н. е.) — великий старогрецький філософ, геніальний вчений-енциклопедист. А. жив в епоху великих соціальних і політ. потрясінь, викликаних значним посиленням класової боротьби між рабами і рабовласниками та жорстокими війнами, що закінчилися втратою незалежності тодішніми античними д-вами і створенням імперії під владою Македонії. Народився А. в грецькій колонії Стагіра, звідки дістав назву «Стагіріт». Учився в Афінах у філософській школі Платона. Був вихователем Олександра Македонського. В 335 заснував власну філософську школу— Лікей (ін. назва — Перипатетична).

У своїх творах, що охопили всі галузі знань того часу, А. прагнув узагальнити досягнення античної думки. Характерна риса його філософії — вагання між матеріалізмом та ідеалізмом. Залишаючись в основному на позиціях ідеалізму, А. в ряді питань (особливо теорії пізнання) відстоював принципи матеріалізму. Свою філософію А. поділяв на вчення про «буття», вчення про «моменти буття», вчення про «становлення». Перша з цих частин містить вчення про сутність, її пізнання та про категорії Тут А. дав критику ідей Платона, на думку якого реально існують тільки загальні ідеї, а конкретні речі б лише «тінями» ідей. А. вказував, що Платон штучно відокремив поняття сутності від речей. На відміну від Платона, А. вважав за сутність конкретні речі, а поняття — за відображення їх. Критика філософії Платона є, як відзначив Ленін, критикою ідеалізму взагалі. А. вважав, що сутність існує не поза речами, а в самих речах; визнавав об'єктивне існування природи і виходив з того, що матерія існує вічно. Пізнання об'єктивно існуючої природи відбувається через відчуття, уявлення, поняття. Без відчуттів немає справжнього знання. А. також критикує погляд Платона на пізнання, як «пригадування» душею того, що з нею відбувалося в царстві ідей, з якого душа нібито походить.

Категорії, які служать знаряддям пізнання сутності речей, А. розглядав як типи зв'язків не тільки в наших поняттях, а й як відображені зв'язки між речами і явищами. На думку А., існує десять таких категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, притаманність, дія, підпадання дії (πασχειυ). Зразком стихійної діалектики А. є визначення ним категорії кількості як предмета математики. А. вказує, що математик обминає різницю у властивостях речей, напр. теплоту, вагу та інші «чуттєві суперечності» і розглядає лише кількісну сторону. В. І. Ленін з цього приводу зауважує, що тут А. висловив тцфксцкочку зору діалектичного матеріалізму, але виразив її «випадково, невитримано, нерозвинено, мимоскцскцсккхідь». Вчення А. про категорії було значним вкладом у розвиток філософії. к

* Детальніше: Категорії (Аристотель)

А. вперше в історіїкцф філософської думки зробив спробу детального вивчення форм і законів мислення. Енгельс високо оцінив це, вказавши, що А. дослцскфцкідив «найістотніші форми діалектичного мислення». Логіка А. своїм завданням ставила вивчення зв'язків між поняттями, які відповідають реальним зв'язкам між предметами і явищами дійсності. Під цим кутом зору А. досліджував усі основні форми мислення — поняття, судження, умовиводи, сформулював основні закони формальної логіки,кцф поклав початок її розвитку як науки. В творах А. з питань логіки, які дістали загальну назву «Органон», підкреслюється збіг форм мислення з формами буття. В цьому полягає значна заслуга А., на яку вказував Ленін у своїх «Філософських зошитах». Незважаючи на деяку метафізичну обмеженість у висновках з логіки, А. в результаті широких і універсальних знань, зокрема з природознавства, виходить за межі формальної логіки. В його творах можна бачити шукання, живі проблиски діалектичної думки. Але разом з тим А. не зміг розібратись у діалектиці загального і одиничного, критикував діалектику Геракліта та ін.

У вченні про «моменти буття» А. розглядає матерію, форму, рух. Він вкладає це вчення у загальну формулу переходу можливості у дійсність. У вченні А. про матерію і форму особливо яскраво проявляється його вагання між матеріалізмом і ідеалізмом. Матерія визначається як чиста можливість буття, а не саме буття За А., існують два види матерії— перша матерія як чиста можливість буття (вона незмінна), і друга матерія, яка перебуває у речах (вона змінюється, має початок і кінець). Внутрішній зв'язок між цими видами А. не зумів розкрити. Матерію він розглядав як щось пасивне, аморфне. Це свідчить про його метафізичну обмеженість, яка знайшла, зокрема, своє виявлення у критиці А. матеріалізму Емпедокла, Левкіппа, Демокрита. Форма виступає в А. як активний елемент, навіть як сутність. За А., існує дві форми Форма перша, або «форма форм», яка є рушієм, але яка не розвивається, стоїть над матеріальним світом і не має ні початку, ні кінця. Форма друга перебуває в речах, змінюється. Припущення першої форми за своєю суттю не відрізняється від ідей Платона і є виявом ідеалізму, бо «форма форм» — це не що інше, як Бог.
Аристотель (скульптура)

У розділі «становлення» викладається вчення про причини, якими визначається перехід можливості в дійсність. А. налічує 4 причини: 1) матеріальну, 2) формальну, 3) дійову, 4) цільову (або кінцеву). Припущення формальної та цільової причин є даниною ідеалізмові й телеології. А. вважав, що про кожну річ неорганічної і органічної природи можна запитати: «для чого?», «заради чого?». Це означає, що мета властива розвиткові кожної окремої речі, рослини, тварини. Існує також мета, або ентелехія перша, і в розвитку Всесвіту. Ця мета стоїть над матеріальним світом і спрямовує розвиток Всесвіту. Вчення про ентелехію за своєю суттю є різновидність ідеалізму. У вченні про природу А. висловив ряд прогресивних ідей. Він уперше в історії людського мислення створив класифікацію форм руху, підсумовуючи розвиток природознавчих уявлень стародавніх греків. А. розрізняв шість видів руху: 1) виникнення, 2) знищення, 3) рух як зміна якісна, 4) збільшення, 5) зменшення, 6) переміщення. Важливе визнання А. руху як якісної зміни. Ніхто з його попередників не дав такого глибокого аналізу руху. Поняттю руху А. надавав великого значення, оскільки, на його думку, рух служить справі поєднання форми і матерії при утворенні речей.

У «Фізиці» А., узагальнюючи вчення своїх попередників, виклав погляди на природу. Основою світу, за А., є матеріальний субстрат, первинна матерія із взаємовиключаю-чими протилежними властивостями, «первинними якостями»: тепле і холодне, сухе і вологе. З комбінації цих властивостей утворюються 4 стихії: вогонь (тепле і сухе), повітря (тепле і вологе), вода (холодне і вологе), земля (холодне і сухе). Зміна властивостей призводить до зміни агрегатного стану речовини. Коли, наприклад, у воді якість «холодне» замінюється на «тепле», вода перетворюється у пару (або у повітря). Це тому, що замість комбінації «холодне і вологе» (вода) виникла нова комбінація (тепле і вологе). В деяких випадках А. правильно відзначає, що якісні зміни відбуваються іноді раптово (стрибком), як, наприклад, перехід води у пару. В цьому виступає наївна і стихійна діалектика. Однак А. не розумів загального характеру стрибків у розвитку. Заслуга А. в натурфілософії полягала в тому, що він систематизував і узагальнив уявлення про природу, які склалися в рамках стародавнього суспільства. Ці погляди в наївній формі виявляли діалектичні ідеї про загальний зв'язок явищ і їх розвиток.

А. вважав Землю за єдиний центр Всесвіту, обмеженого, на його думку, у просторі і безконечного в часі. Навколо Землі обертаються особливі сфери, в яких закріплені планети і небо з зірками. Ці погляди пізніше розробив Птолемей (у 2 ст. н. е.). У вченні про світ в цілому, про зірки і небо ідеалізм А. знайшов своє остаточне завершення: «ефір», з якого, за А., складаються зірки, — це божественна сутність; причиною руху небесних тіл є Бог. А. висловив думку про те, що Земля і Місяць кулеподібні.

Свої погляди на явища природи А. виклав у творах «Історія тварин», «Про виникнення тьарин» та ін. На підставі численних спостережень А. поділив тварин на 2 групи, що приблизно відповідають групам хребетних і безхребетних, заклав основи описової й порівняльної анатомії, описав бл. 500 видів тварин. Вивчаючи зародковий розвиток курей, А. спостерігав поступове новоутворення частин організму. А. висловив ідеї про єдність в природі та про градацію організмів, тобто про існування в природі поступових переходів від неживих тіл до рослин і від них—до тварин. Праці А. мали великий вплив на дальший розвиток біології і медицини.

В працях А. є багато і географічних відомостей. В його «Метеорології» описано атмосферні явища, але розуміння їхніх причин і пояснення впливу клімату на людей дуже недосконалі. А., напр., вважав, що жителі Північного Причорномор'я «самим кліматом приречені на рабство».

На протилежність реакційним поглядам Платона на прекрасне як «ідею», А. захищав реалістичний погляд на мистецтво як на відтворення дійсності і надавав йому пізнавального значення, критикуючи Платона, що протиставляв мистецтво і пізнання. А. висунув ряд педагогічних ідей, створив свою систему виховання «вільнонароджених» і дав цій системі теоретичне і психологічне обґрунтування. Вихованню А. надавав великого значення, бо, на його думку, людина від природи одержує лише зародки здібностей, які можна розвинути тільки вихованням. В природі людини у нерозривній єдності перебувають три сторони: рослинна, тваринна (вольова) і розумна. Відповідно до цих трьох сторін будується і виховання, яке повинно охоплювати фізичне, моральне і розумове виховання людини. Ці думки про виховання «згідно з природою» були розвинуті пізніше— в 17 і 18 ст. А. вимагав урахування вікових особливостей дітей. Виховання, на думку А., повинно бути не приватною, а держ. справою.
[ред.] Вплив аристотелізму

А. мав великий вплив на дальший розвиток філософії і науки, зокрема в Україні. В 16 і 17 ст. курси філософії А. читались на Україні в братських школах і в Києво-Могилянській колегії (курси Йосифа Кононовича-Горбацького, Інокентія Гізеля та ін.). У першій половині 18 ст. вчення А. викладалось у Київській академії (курси Феофана Прокоповича, Михайла Козачинського, Георгія Кониського та ін.) і в кількох десятках семінарій в слов'янському світі - в Україні (Харків, Переяслав).

Маркс називав А. «Олександром Македонським старогрецької філософії».

* Детальніше: Аристотелізм

[ред.] Твори

Численні твори Аристотеля охоплюють майже всю область доступного тоді знання, яке в його працях отримало глибше філософське обгрунтування, було приведене в строгий, систематичний порядок, і його емпіричний базис значно виріс. Деякі з цих творів не були випущені ним самим за життя, а багато інших підроблено йому приписані згодом. Але навіть деякі місця тих творів, які безперечно належать йому, можна поставити під сумнів, і вже стародавні прагнули пояснити собі цю неповноту і уривчастість мінливостями долі рукописів Аристотеля. За переказами, що зберігся у Страбона і Плутарха, Аристотель заповідав свої твори Феофрасту, від якого вони перейшли до Нелію з Скепсісу. Спадкоємці Нелія заховали дорогоцінні рукописи від жадності пергамських царів в льох, де вони сильно постраждали від вогкості і цвілі.

У I столітті до н.е. вони були продані за високу ціну багатію і поціновувачу книг Апеллікону в найжалюгіднішому стані, і він постарався відновити постраждалі місця рукописів своїми власними надбавками, але не завжди вдало. Згодом, при Суллі, вони потрапили в числі іншої здобичі до Риму, де Тиранніан і Андронік Родосський видали їх в їхньому нібито нинішньому вигляді. На думку деяких дослідників, ця розповідь може бути вірна тільки відносно дуже невеликого числа другорядних творів Аристотеля.

З творів Аристотеля до нас, на жаль, не дійшли написані в загальнодоступній формі (екзотеричні), наприклад, «Діалоги», хоча прийнята стародавніми відмінність між екзотеричними і езотеричними творами не була така строга проведено самим Аристотелем і в усякому разі не означало відмінності за змістом. Твори Аристотеля, що дійшли до нас, далеко не однакові за своїми літературними достоїнствах: у одному і тому ж творі одні розділи справляють враження грунтовно оброблених і підготовлених для обнародування текстів, інші — більш менш докладних нарисів. Нарешті, є і такі, які примушують припускати, що вони були тільки замітками вчителя для майбутніх лекцій, а деякі місця, як, можливо, його «Евдемова етика», мабуть, зобов'язані своїм походженням запискам слухачів або, принаймні, перероблені по цих записках.
[ред.] Видання

Перше повне видання латиною з коментарями арабського філософа Аверроеса з'явилося в 1489 у Венеції, а перше грецьке видання зроблене Альдом Мануцієм (5 т., Венеція, 1495-1498). За цим послідувало нове видання, переглянуте Еразмом Роттердамським (Базель, 1531), потім інше, переглянуте Сильбургом (Франкф., 1584) і багато інших. В кінці XVIII століття Буле зробив нове грецьке і латинське видання (5 т., Цвейбрюк. і Страсб., 1791—1800). У XIX ст. коштом Берлінської академії приготовано п'ятитомне повне видання творів, коментарів, схолій і фрагментів (Берл., 1831-71), яке послужило допомогою і для французького видання Дідо в Парижі (5 т., 1848-74).