Народився 6 січня 1939 року у Києві в родині робітника. Навчався у київській школі № 319 (Червонозоряний проспект, 146). Закінчив школу зі срібною медаллю. У 1956 році вступив до Київського політехнічного інституту, де з частими перервами, академвідпустками і поновленнями вчився до 1964 року, коли сам написав прохання про відрахування. Потім таки отримав вищу освіту, закінчивши у 1965 році Одеський політехнічний інститут. Незвичним залишається факт, що такий видатний тренер не мав вищої фізкультурної освіти. 
      Вихованець футбольної школи № 1 (від 1952 року) та футбольної школи молоді (ФШМ) у Києві (від 1955 року). У 1957 році 18-річного нападника запросили до дублю "Динамо" (Київ). Після певного періоду гри за дублерів дебютував у чемпіонаті Радянського Союзу 29 травня 1959 року у матчі з ЦСК МО. Лобановський прославився вмінням надзвичайно точно подавати підкручені м'ячі з кутових та штрафних ударів (так званий "сухий лист") – часто після різаних передач Лобановського м'яч влітав у ворота безпосередньо з кутового. На тренуваннях відпрацьовував удари такого типу, використовуючи фізичний ефект Магнуса і власні математичні підрахунки. Завдяки цьому вмінню футболіст прославився на весь Радянський Союз. Його порівнювали з таким видатним тогочасним майстром виконання цього технічного елемента, як бразилець Діді – чемпіон світу 1958, що саме на цьому турнірі зразково виконував підкручені і "різані" паси та удари. Партнери відзначали нестандартне мислення Валерія на футбольному полі, вміння застосовувати дриблінг, що було незвично для таких високих (187 см) гравців. Часто його стрімкі проходи лівим краєм поля завершувалися точною передачею товаришу у середню частину поля. Володів цілою низкою фінтів та обманних рухів. Добре грав головою у повітрі. 
     «Тренер повинен вчитися все життя. Якщо зачерствів, перестав вчитися — значить, перестав бути тренером»
— В. Лобановський
 Із сезону 1960 року став повноцінним футболістом основного складу – переважно він діяв на лівому фланзі нападу, де прекрасно зігрався з Валентином Трояновським. Того року Лобановський став найкращим бомбардиром клубу, забивши 13 голів. У сезоні 1961 року "Динамо" (Київ) увійшло до історії, ставши першою не московською командою-чемпіоном, а нападник провів 10 голів у чемпіонаті. 
      Валерія Лобановського запрошували і до збірної СРСР, але тоді у Радянському Союзі було дуже багато лівих нападників найвищого рівня, тому киянин зіграв тільки 2 матчі (проти Австрії та Польщі). Провів дві гри за олімпійську команду СРСР, де був капітаном і діяв на місці центрального нападника. Завершував ігрову кар'єру в одеському "Чорноморці" (1965-1966) та донецькому "Шахтарі" (1967-1968, у 1968 році був капітаном команди). Всього як гравець Валерій Лобановський провів 253 матчі у чемпіонаті СРСР у найвищій лізі і забив 71 гол (у київському "Динамо" – відповідно 144 матчі і 42 голи, в одеському "Чорноморці" – 59 і 15, у донецькому "Шахтарі" – 50 і 14). 
      Валерій Лобановський дуже швидко закінчив професійні виступи як футболіст і перейшов на тренерську роботу .Першою командою для 29-річного наставника стало дніпропетровське "Дніпро", куди його запросили у другій половині 1968 року. Цього сезону клуб посів третю позицію у своїй підгрупі другої групи класу "А" (друга група класу "А" – тодішня назва першої ліги) і наступні два роки теж фінішував у першій трійці. У 1971 році команда виграла турнір своєї підгрупи. У фінальній групі з чотирьох переможців своїх підгруп вони зайняли друге місце (проходило дві перші команди) і вийшли до вищої ліги. У рік дебюту серед найсильніших "Дніпро" під керівництвом Валерія Лобановського зайняло високе, як на новачка, шосте місце, випередивши багато сильних колективів, наприклад, московські "Динамо" та "Спартак".
      Після такої вдалої роботи у Дніпропетровську його запросили очолити київське "Динамо". Валерій Лобановський у жовтні 1973 року замінив на посаді головного тренера Олександра Севідова. 20 жовтня 1973 року у львівській грі проти "Карпат" Лобановський вперше вивів команду "Динамо" на поле у ранзі головного тренера. Основний час закінчився "сухою" нічиєю (0:0), а серію пенальті, яка у цьому сезоні була обов'язковою у випадку нічиєї, виграли кияни. Той сезон "Динамо" завершило на 2-му місці. 
      У січні 1974 року до Лобановського приєднався колишній партнер з "Динамо" Олег Базилевич, який після закінчення кар'єри тренував "Шахтар" (Донецьк). Цей тандем пропрацював до кінця 1976 року. Обидва наставники мали рівні права, хоча Базилевич був, насамперед, видатним теоретиком, а Лобановський організовував тренувальний процес. У 1974 році до штабу також увійшов Анатолій Пузач. Після сезону 1974 преса характеризувала стиль динамівців під керівництвом нових тренерів не дуже позитивно і критикувала за раціоналізм, небажання грати у атакуючий футбол на виїзді (так звана "виїзна модель" – гра від оборони з метою здобуття нічиєї) та за дії на посередніх швидкостях. Але хороших результатів було досягнуто – у 1974 році кияни виграли чемпіонат і здобули Кубок СРСР. Сформувався колектив, який міг змагатися з найсильнішими командами Європи. 
     Гра забувається, а результат залишається в історії»
— В. Лобановський
 У 1975 році київське "Динамо" здобуло радянському клубному футболу перші в його історії європейські призи – Кубок кубків і Суперкубок УЕФА. У перших трьох раундах Кубка володарів кубків кияни здолали болгарський ЦСКА, "Айнтрахт" (Франкфурт) і турецький "Бурсаспор". Півфінальним суперником "Динамо" став ПСВ (Ейндговен) – чемпіон Голландії-1975, у складі якого виступало кілька відомих гравців збірної. Київська гра завершилась розгромом гостей 3:0. Повторну гру з мінімальною перевагою динамівці програли – 1:2. У фіналі, що відбувся 14 травня 1975 року у Базелі, команда Лобановського перемогла угорський "Ференцварош" – 3:0. Угорський футбол на той час вже давно пережив свої найкращі роки. 
      Восени того ж 1975 року двоматч (протистояння із двох матчів) з володарем Кубка європейських чемпіонів німецькою "Баварією" приніс радянським футболістам упевнені "сухі" перемоги 1:0 у Мюнхені та 2:0 у Києві. Динамівці зуміли переграти клуб, який був базовим для чемпіона світу 1974 – збірної Західної Німеччини та мав у своєму складі зірок європейського футболу. Футболісти-переможці Кубка володарів кубків отримали найвище спортивне звання – "заслужений майстер спорту СРСР". За підсумками 1975 року британська Асоціація спортивних журналістів визнала "Динамо" (Київ) найсильнішою футбольною командою світу. 
      Валерія Васильовича призначили наставником збірної СРСР, яка у попередньому, 1974 році дуже невдало розпочала відбіркові ігри чемпіонат Європи 1976, програвши Ірландії 3:0. Київське "Динамо", чия висока ігрова форма була безсумнівною, стало базовим клубом збірної. Лобановським був прихильником введення системи "осінь-весна", яка більше підходила для клубу, який виступає у єврокубках. "Динамівці" мусіли входити у тренувальний період рано навесні, щоб підготуватися до вирішальних стадій міжнародних клубних турнірів, що закінчувалися саме весною, а радянський чемпіонат стартував лише у квітні. Коли ж радянські команди набирали оптимальну форму (літо-осінь), то єврокубки лише починалися. Замість нової системи футбольні чиновники сезон вирішили поділити 1976 на 2 окремі чемпіонати. Весь календар було підкориговано заради інтересів "Динамо" (Київ) та "збірної". Лідерам киян дали можливість цілеспрямовано готуватися до завершальних матчів Кубка європейських чемпіонів, чемпіонату Європи і Олімпіади 1976 у Монреалі. "Динамо" більшість ігор весняної першості 1976 провело напівзапасним складом – кияни були основою збірної СРСР та готувалися до важливих єврокубкових поєдинків з "Сент-Етьєнном". 2:0 на власному полі, 0:2 після основного часу в гостях і пропущений м'яч на 22-й хвилині додаткового часу. Французів пройти не вдалося. 
      Турнір у відбірковій групі до чемпіонату Європи радянські футболісти виграли, але у чвертьфіналі поступились майбутнім чемпіонам – Чехословаччині. Єдиним пріоритетом став олімпійський турнір. Але й там команда Лобановського не змогла досягти успіхів. Після скромного 3-го місця на Олімпіаді 1976 керівництво радянського футболу відправило Лобановського у відставку. 
      Влітку 1976 у виснаженій команді почалися конфлікти певних футболістів з тренерами. Після закінчення першості пішов асистент Лобановського Олег Базилевич. У сезоні 1978 "динамівці" були другими, у 1979 – третіми. "Динамо" стає чемпіоном у 1980 та 1981 роках, а керівництво радянського футболу повертає Лобановського на пост наставника збірної у 1982 році (після невиразної гри Радянського Союзу на чемпіонаті світу 1982). 
      Найближчою метою збірної став вихід до фінального турніру чемпіонату Європи 1984. Перед останнім туром СРСР випереджав Португалію на 1 очко і остання гра відбувалася між цими командами у Лісабоні. Команду Лобановського задовольняла навіть нічия але її не було досягнуто. Долю матчу вирішив пенальті, реалізований португальцем Жордау наприкінці 1 тайму. Валерія Васильовича знову відсторонили від роботи зі збірною. 
      Тим часом "динамівців" у сезоні 1983 тренував ленінградський фахівець Юрій Морозов. Командній грі бракувало колективної зіграності, частіше траплялися порушення спортивного режиму серед футболістів. 7 місце стало найнижчим від весни 1976 року, коли у чемпіонаті грав напів-"дубль". У 1984 році Валерія Лобановського повернули до "Динамо". Команда переживала явний спад – було багато травмованих, тренери у останніх іграх випускали молодь. 10 позиція та поразка у Кубку СРСР вперше за останні 14 років залишила киян без єврокубків. 
      Валерій Васильович бачив помилки і знав як можна їх виправити. Колектив підтримав наставника і почав готуватися до нового сезону, який команда почала дуже сильно. Київська команда здобула "дубль" – виграла і чемпіонат і Кубок СРСР. Навесні 1986 року кияни виграють ще один Кубок кубків – у фіналі турніру підопічні Лобановського розгромили мадридський "Атлетико" 3:0. Перед чемпіонатом світу 1986 у Мексиці головним тренером втретє призначили Валерія Васильовича Лобановського. 
      Із 11 гравців стартового складу на чемпіонаті світу 8 були представниками "Динамо". Команда у першій ж грі не залишила каменя на камені від оборони Угорщини – 6:0, потім зіграла унічию 1:1 з чемпіонами Європи французами. Третій матч збірна провела напівзапасним складом виграла в аутсайдера Канади – 2:0. Журналісти називали радянський колектив одним з відкриттів чемпіонату – гостра комбінаційна гра на оптимальних швидкостях і лише 1 пропущений гол за 3 матчі. 1/8 фіналу проти Бельгії ввійшла до історії суддівськими помилками та видовищним додатковим часом. Остаточний рахунок – 3:4 і виліт з турніру. Після Кубка світу британський журнал "Ворлд Соккер" назвав "Динамо" другою найкращою командою світу після чемпіонів – збірної Аргентини, а Валерія Лобановського класифікували на другій позиції серед тренерів. "Динамо" виграло чемпіонат країни 1986. 
      Проте вже наступний сезон 1987, динамівці провело посередньо і закінчили виступи в першості СРСР на 6 місці. Критики ганьбили наставника киян за недовіру до молодих хлопців, які виступають у молодіжних командах "Динамо" та спробі знов покласти увесь тягар сезону на кільканадцятьох основних досвідчених гравців. 
      У відбірковому циклі до ЧЄ 1988 Радянський Союз у Парижі на диво впевнено переміг команду одного з лідерів європейського футболу Францію – 2:0. В підсумку радянська команда виграє змагання у відбірковій групі, випередивши французів. "Срібло" на чемпіонаті Європи 1988 стало найвищим досягненням радянського футболу на рівні збірних з 1972 року. Як і два роки до того (на чемпіонаті світу 1986) Валерій Васильович зробив ставку на перевірених власних гравців. У першій грі радянська команда переграла Голландію – 1:0, потім зіграла внічию з ірландцями і впевнено виграла в Англії – 3:1. Півфінальним суперником команди Лобановського була сильна збірна Італії, але її було обіграно всуху, з рахунокм 2:0. Фінал став повторенням першої гри, бо суперником знов були голландці. Після 30 хвилин переваги радянських футболістів гра вирівнялась і рахунок відкрив Гулліт. Другий гол журналісти назвали "фантастичним" і "неповторним" – майже з нульового кута з правого боку воріт ван Бастен перекинув Ріната Дасаєва. З 11 умовно "основних" (тих, що зіграли більшість ігор) футболістів лише троє не представляли "Динамо" Київ. 
      Після здобуття Кубка Радянського Союзу і перемоги у першості 1990 Валерій Лобановський став найтитулованішим тренером часів СРСР: 8 чемпіонських титулів (1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990) та 6 Кубків СРСР (1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990). 
      Валерій Васильович перший і останній раз висунув свою кандидатуру у державні органи у 1989 році – на позачергових виборах до Київського міського національно-територіального округу № 33. Але спортивна популярність Лобановського дозволила йому стати лише третім. 
      Лобановський працював у збірній до 1990 року. Ще напередодні італійського чемпіонату світу багаторічний наставник "Динамо" та збірної заявив, що незалежно від результатів команди на турнірі, він відмовиться від подальшої робити з національною командою. Власне, чемпіонат світу 1990 вийшов для амбіційної команди СРСР провальним – виліт вже після групового етапу. Після турніру Лобановський поїхав працювати на Близький Схід – до ОАЕ та Кувейту, де тренував збірні цих країн. 
      Восени 1996 року Валерій Васильович Лобановський дав згоду на повернення до київського "Динамо". Виконувати свої обов'язки тренер почав з 1 січня 1997 року. Тоді у клубі зібралися гравці, які були основою збірної України. У 1997 році команда перемагає у чемпіонаті України, у 1998 році робить "дубль" – чемпіонат + Кубок. Київський клуб вперше за багато років доходить так далеко у єврокубках, до 1/4 Ліги чемпіонів, де поступилося італійському "Ювентусу".
      Сезон 1998/99 став ще кращим, бо кияни не тільки повторили перемоги у першості та Кубку України, а й були за крок до фіналу найпрестижнішого євротурніру. У груповому етапі українці грали з "Арсеналом" (Лондон), французьким "Лансом" і грецьким "Панатінаїкосом". Чвертьфінальним суперником став іспанський "Реал Мадрид". Матч у Мадриді закінчився нічиєю 1:1. Другу гру "Динамо" впевнено виграло – 2:0 (Андрій Шевченко забив двічі). 
      У півфіналі "динамівці" зустрічалися з мюнхенською "Баварією". Знову перша гра мала пройти у Києві. 80 000 глядачів на НСК "Олімпійському" вже почали сподіватися на хороший результат (рахунок 3:1 після 50 хвилин зустрічі), кияни грали впевнено, але Штефан Еффенберг робить рахунок 2:3. На останній, 90-й хвилині основного часу Янкер зумів таки зрівняти рахунок. Через 2 тижні німці зуміли перемогти з мінімальним рахунком – 1:0 і пройшли до фіналу. 22-річного Андрія Шевченка визнали найкращим нападником Ліги чемпіонів 1998/99. 
      Керівництво українського футболу вирішило спробувати Лобановського у ранзі наставника національної збірної. Він прийняв команду від Йожефа Сабо, який зайняв у відборі до Євро 2000 друге місце, але програв словенцям плей-оф. Новому наставникові було трошки важче, адже він не залишив роботи у "Динамо", тому мусів тренувати дві команди одночасно. Але такий досвід Валерій Васильович вже мав у 1975-1976 та 1986-1990 роках зі збірною СРСР. Суперники у групі були не грандами: Польща, Норвегія, Білорусь, Уельс та Вірменія. Перед початком ігор фаворитом розглядали норвежців – учасників останніх чемпіонатів світу та Європи, найкращу команду континенту 1999 року згідно класифікації "Франс футболу". Збірна невпевнено почала вже від першої ж гри, домашньої поразки 1:3 від поляків. Українці фінішували другими. Жереб звів нашу збірну у плей-оф з командою Німеччини. Київська нічия 1:1 ще давала шанси на оптимізм, але розгром 1:4 у Дортмунді став приводом для звільнення Лобановського з посади керманича збірної. 
      7 травня 2002 року Лобановському стало погано під час календарної гри чемпіонату з "Металургом" у Запоріжжі. Тренера госпіталізовано з діагнозом "інсульт" та прооперовано, але Валерій Васильович вже не прийшов до тями. Його серце зупинилося 13 травня 2002 року о 20:35. Похований у Києві на Центральній алеї Байкового кладовища (дільниця № 52а, VIP-дільниця).

      Указом Президента України Леоніда Кучми № 458/2002 від 15 травня 2002 року за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку футболу, піднесення міжнародного престижу вітчизняного спорту, багаторічну плідну тренерську діяльність головному тренеру футбольної команди акціонерного товариства "Футбольний клуб "Динамо" Київ" Валерію Васильовичу Лобановському посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

      Майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР. Нагороджений орденом "Знак Пошани" (1981), орденом Трудового Червоного Прапора (08.01.1987); орденом "За заслуги" II (31.12.1998, за визначні заслуги у розвитку вітчизняного футболу, вагомий особистий внесок в утвердження авторитету України в світі) та III (27.01.1998, за видатні досягнення у спорті, вагомі здобутки у професійній діяльності) ступеня; Рубіновим орденом УЕФА "За заслуги" (2002); Почесним знаком МВС України (07.2000). Полковник міліції (10.1999). 
      Автор книги "Бесконечный матч" (Москва, 1989). 
      У травні 2002 року його ім'я присвоїли київському стадіону "Динамо".

Оцінити лайком :


comments powered by HyperComments
^ Вверх